Перемога неминуча! Настане мир. Все буде Україна!  

<< До змісту номера (“Джміль” № 10 /2018)

До наступної статті >

Пригоди на обкладинці

Різними бути цікавіше

Бесіда за сюжетною картиною на обкладинці
(повна версія)

Джмелик та його команда — Книжечка, Пензлик і Нотка — рідко сидять на місці. Вони подорожують і шукають пригоди скрізь: в Антарктиді та у далекому майбутньому, в бабусиному садку й у космосі, у театрі та в лісі. А сьогодні завітали на урок до першокласників. Для чого? Щоб допомагати малятам дізнаватися, творити і дружити.

“Чому я не такий, як усі?!”

Джмелик та його команда завітали на урок до 1-Б.

• Погляньте на обкладинку журналу. Як гадаєте, на який урок потрапили друзі? Що вам допомогло про це здогадатися?

Оксана Борисівна саме ввімкнула інтерактивну дошку і почала розповідати учням про дивовижні косівські кахлі.

• Дізнайтеся й ви про них у  Студії декоративного мистецтва (с. 20–21)

Джмелик задоволено потер руки:

— Друзі, ми, як завжди, прийшли вчасно! Ти, Книжечко, точно зможеш розповісти дітям щось цікаве про цей вид мистецтва. А ти, Нотко, заграєш гуцульські наспіви, щоб перенести всіх в атмосферу гірського краю. Твоє завдання, Пензлику, — надихати на створення гарних малюнків. А я з'ясую, про що думають дітлахи.

Кожен узявся до справи. У класі було тихо, робота кипіла. Аж ось Джмелик звернув увагу на рудого Костика в окулярах, який, очевидно, був чимось невдоволений, і зазирнув у його думки.

"І чому я такий оце невдаха? — сердився Костик. — Хочу намалювати коня з вершником, а виходить якесь чудовисько... Он у Яринки яка краса — квіти немов живі. У мене ніколи так не вийде..."

Джмелик усміхнувся: знайшлася і для нього робота.

— Привіт, Костику! Я — Джмелик. Бачу, тебе не надихає власний малюнок.

— Авжеж! — обурено відповів хлопчик, навіть не здивувавшись появі Джмелика. — Я хочу бути талановитим, як Яринка. Чому я не такий, як вона? Чому взагалі всі люди різні?

— Не лише люди! Все на світі різне. Поглянь довкола: яке розмаїття дерев, квітів, тварин. Уяви собі тільки, що замість дубів, кленів, яблунь та пальм на нашій планеті ростимуть самі сосни. А замість усіх пташок будуть лише горобчики. Хіба цікаво буде жити?

— Так то ж природа! І ніхто з них не страждає, як я! Ех, як би я хотів, аби всі діти були однаковими!

— Можемо спробувати! Я застосую на своєму планшеті спеціальну програму моделювання ймовірностей, і ми побачимо світ, де всі люди однакові.

У світі однакових дітей

На екрані друзі побачили цей самий клас, за столами сиділи геть однакові дівчатка — всі як одна схожі на Яринку. Вони малювали свої геть однакові кахлі з охайними квіточками. Задзвонив дзвоник на перерву, і Яринки з усіх класів вийшли й стали дивитися у вікна. Ті, кому не вистачило місця біля вікон, попрямували до їдальні й стали купувати там пиріжки з яблуками.

— Чому вони всі мовчать? — запитав Костик.

— Гадаю, коли всі люди однакові, то й думки в них теж однаковісінькі! І коли хтось питає, то відповіді вже відомі, — пояснив Джмелик.

Потім вони дивилися, як Яринки однаково крокували до класів, діставали з однакових рюкзаків однакові журнали...

Костик швидко знудився і сказав:

— Я зрозумів, що ти хотів мені показати. Добре, нехай усі будуть різними — так цікавіше. Хоча й дуже непросто інколи.

• Уявіть, як у світі однакових дітей проходили уроки з різних предметів, прогулянка, ігри.
• Потренуйтеся співпрацювати з різними особистостями у Психологічній вітальні (с. 29).

Джмелик хитро підморгнув Костикові й вимкнув планшет. Хлопчик повернувся до свого малюнка і вже не заглядався на Яринчин аркуш, а вимальовував, довершував власного коника, як міг.

Чи легко стати друзями?

• Розгляньте картину на обкладинці. Що спільного в усіх дітей на ній?
• Чим відрізняються однокласники?
• Скільки у класі хлопчиків? Скільки дівчаток?
• Знайдіть когось високого та худорлявого і когось низенького й повнуватого.
• Знайдіть учня в окулярах і дитину на візочку.
• Як вам здається, діти дружать між собою?

Дивлячись на радісні та привітні обличчя, можна не сумніватися, що в класі панує злагода. Але так було не завжди.

От, наприклад, Артем і Каріне. Першого вересня вчителька попросила їх стати в пару. Хлопець аж почервонів від обурення: з дівчинкою, та ще й з якою! Мало того, що висока, мов жирафа, так іще й говорить дивно. Каріне родом з Вірменії, й українська вимова дається їй непросто. Щоб показати, хто в парі буде головним, Артем швиденько показав дівчинці язик і смикнув її за руку. Каріне розлютилася: їй теж зовсім не хотілося стояти поруч із малим опецькуватим розбишакою. Тато говорив, якщо будуть ображати, одразу давати відсіч. Тож вона наступила малому нахабі на ногу і просичала: "Не командуй, пампушок!".

Кілька тижнів між цими двома точилася війна: час від часу лунали образливі слова, а то й крики, не обійшлося і без сутичок. Але емоційні спалахи змінювались перемир'ями, поступово, день за днем, кожен з них почав бачити в іншому не лише зовнішні, а й особистісні якості. Каріне оцінила веселу вдачу Артема, його дотепні жарти і щедрість — він завжди охоче ділився тим, що мав. А хлопчик із захопленням слухав численні оповідки Каріне: вона дуже цікаво переповідала прочитані книжки, а часом і сама вигадувала історії. До того ж вона могла легко і зрозуміло пояснити, як розв'язати складну задачу. Зрештою діти подружилися, і вже ніхто не згадував про сварки перших днів.

• Чи виникали у вашому житті ситуації, коли хтось із нових знайомих здавався дивним або неприємним, а потім ставав добрим приятелем? Чи у кожній людині можна знайти щось хороше?

Не просто було знайти друзів і Наталці. Вона народилася не такою, як інші. Хвороба позбавила її можливості вправно рухатись. Але їй так хотілося ходити до школи й дружити! Спершу однокласники трималися осторонь. Вчителька попереджала їх про нову ученицю, просила потоваришувати з нею, і діти були не проти. Але це виявилося просто лише на словах. Кожен, здається, вирішив зачекати, поки з Наталкою подружаться інші, подивитися, як це в них виходить, а тоді вже й самому спробувати. Хтозна, що вона любить, у які ігри грає... З нею не побігаєш разом на перерві, не поштовхаєшся. От і сиділа Наталка на самоті.

Добре, що Оксана Борисівна знайшла вихід із ситуації: попросила спочатку Марічку, потім Богдана, потім інших дітей, усіх по черзі, чимось допомогти, щось розповісти чи подати Наталі. Слово за словом діти познайомилися. З'явилися й у Наталки добрі друзі. Так добре, коли є з ким поділитися цікавою ідеєю, є до кого звернутися по пораду! Найліпшим другом для дівчинки став Миколка. Коли в неї щось падає з рук, він ніколи не сердиться, а допомагає прибрати і заспокоює: "Зі мною теж таке буває, не переймайся".

• Згадайте ситуації, коли вам було непросто подружитися з кимось. Що заважало це зробити? А що допомогло? Чи почувалися ви колись самотніми серед людей? Чи є серед ваших знайомих люди з вадами здоров'я? Розкажіть, як ви з ними взаємодієте.

• Кожен з нас уміє щось робити краще, ніж інші. Станьмо у коло і пригадаймо, хто до чого має хист.
• Придумайте інші ігри, які допомагають більше дізнатися одне про одного.

Чи ви помічали, що іноді, знайомлячись з іншими людьми, ми не помічаємо багатьох гарних їхніх рис і тому можемо зробити неправильні висновки? Ласкаво просимо до Джмеликової Психологічної вітальні, де зараз проводять незвичайні експерименти.

“Слово — не пташка. Не кваптеся з висновками” (“Джміль”, 2017, № 3): незвичайні експерименти, що допомагають наочно пояснити малятам, чому не варто квапитися з висновками і навіщо зважувати свої слова та думки.

Завантажуйте інтерактивну версію сюжетної картини
“Різними бути цікавіше”

Електронний додаток з'явиться на сайті незабаром.

Залиште адресу своєї електронної пошти, і ми повідомимо вас, коли на сайті з'являться нові публікації та електронні додатки для завантаження.

Email:    

<< До змісту номера (“Джміль” № 10 /2018)